#КліфордСімак #МістоСімак #Аудіокнига #Фантастика
Коментар до сьомого переказу
Кілька років тому було виявлено фрагменти стародавнього літературного твору. Судячи з усього, твір був об'ємистим, і, хоча до нас дійшла тільки мала частина, зміст дає змогу припустити, що це була збірка байок, які розповідають про різних членів братства тварин.
Байки архаїчні, думки, що містяться в них, і стиль викладу сьогодні звучать для нас дивно. Низка дослідників, які вивчали ці фрагменти, згодні з Резоном у тому, що вони, найімовірніше, складені не Псами. Заголовок згаданих фрагментів - "Езоп". Наступний, сьомий переказ теж має назву "Езоп" - це споконвічний заголовок, що дійшов до нас із сивої давнини разом із самим переказом.
Що це означає? - запитують себе дослідники. Резон, природно, бачить тут ще один доказ на користь своєї гіпотези, що авторство всього циклу належить Людині. Більшість інших дослідників циклу не згодні з ним, проте досі не висунуто натомість жодних інших пояснень. Резон вказує також на сьомий переказ як на свідчення того, що Людину навмисно забули, пам'ять про неї стерли, щоб забезпечити розвиток Псової цивілізації в найчистішому вигляді, - цим, мовляв, пояснюється повна відсутність історичних свідчень існування Людини. У цьому переказі Людина остаточно забута Псами. Нечисленних представників роду людського, які живуть разом із ними, Пси не сприймають як людей, називаючи ці дивні створіння Вебстерами за прізвищем давнього роду. Однак слово "Вебстер" із власного іменника стало загальним.
Люди стали для Псів вебстерами, тільки для Дженкінса вони, як і раніше, залишаються Вебстерами.
- Що таке люди? - запитує Лупус, і Ведмедик виявляється не в змозі відповісти на це запитання. Дженкінс каже в цьому переказі, що Псам нема чого знати про Людину. У головній частині оповіді він перераховує нам заходи, яких вжив, щоб стерти пам'ять про Людину. Старі родові перекази забуті, каже Дженкінс. Резон тлумачить це як свідому змову мовчання, покликану захистити гідності Псів, і, мабуть, не таку вже й альтруїстичну змову, як намагається зобразити Дженкінс. Перекази забуті, каже Дженкінс, і не треба їх витягувати із забуття. Проте ж ми бачимо, що вони не були забуті. Десь, у якомусь віддаленому куточку земної кулі їх, як і раніше, розповідали, тому-то вони і збереглися до наших днів. Але якщо перекази зберігалися, то сама Людина зникла або майже зникла. Дикі роботи продовжували існувати - якщо тільки вони не були плодом уяви, - однак нині і вони теж зникли. Зникли Мутанти, а вони з Людиною з одного племені. Якщо існувала Людина, ймовірно, існували й Мутанти.
Всю полеміку, що розгорнулася навколо циклу, можна звести до одного питання: чи існувала Людина насправді? Якщо читач, знайомлячись із переказами, опиниться в глухому куті, він опиниться в чудовій компанії: вчені та фахівці, які все життя присвятили дослідженню циклу, нехай навіть у них більше інформації, перебувають у такому ж глухому куті