"Ще зі школи я зрозумів просту істину: ніхто ніколи не дасть тобі щось просто так. Якщо хочеш дозволити собі дорогі речі — мусиш заробляти на них сам. Тому з першого курсу університету я знайшов підробіток, почав працювати у вільний від навчання час і навіть відкладав частину грошей.
Після закінчення вишу я влаштувався на повний робочий день і взяв квартиру в іпотеку. Звісно, одному тягнути цю ношу було вкрай складно, тож я працював практично без вихідних.
На роботі я познайомився з Марією, згодом ми розписалися і вже за пів року почали жити разом. Незабаром у нас народилася донька, і, здавалось, усе йшло чудово, проте моя теща не давала нам жити спокійно.
Річ у тім, що все, що моя дружина заробляє, вона віддає своїй мамі «на життя». Хоча теща досі сама працює і має непоганий дохід, вона чомусь зовсім не вміє розпоряджатися грошима. В її домі накопичується сила-силенна непотребу, в холодильнику пусто, рахунки за комунальні несплачені. Я не проти допомагати мамі дружини, але ж віддавати їй усі наші кошти, тим більше коли вона сама бездумно їх витрачає, — це вже забагато.
Коли постало питання, хто піде в декретну відпустку, ми спільно вирішили, що це зроблю я, адже мій заробіток був удвічі вищим за Маріїн. Ми домовилися, що «дитячу тисячу» (допомогу) він — тобто я, як декретник, — може передавати моїй тещі: хай це буде невеличка, але стабільна підтримка. Однак дружині та її мамі цього виявилося замало, і нещодавно я з’ясував, що майже половина нашого спільного сімейного бюджету теж іде до тещі!
Це мене жахливо обурило, адже зараз моє життя перетворилося на суцільний заробіток грошей, щоби забезпечити родину, платити кредит і ще й фактично утримувати тещу…
Найгірше в цій ситуації те, що мама Марії навіть не усвідомлює, наскільки я їй допомагаю. Ба більше — не має жодної поваги до мене, постійно ображає, намагається посварити з дружиною, критикує все, що я роблю.
Терпіти такі «благодійні внески» я більше не збирався, тож перестав давати дружині всю зарплату. Тепер усе купую сам: якщо їй чи нашій дитині щось потрібно, хай дасть список, а я придбаю. Так ми прожили тиждень, аж раптом з’явилася теща з вимогою негайно віддати їй гроші, бо, мовляв, її донька сидить із нашою дитиною, а я тепер їм нібито «винен». Я не чув нічого більш абсурдного, проте дружина вирішила підтримати маму.
Коли теща пішла, Марія влаштувала мені скандал і сказала, що виходить на роботу, а я мушу лишитися в декреті, щоб усе-таки давати її мамі гроші.
От тільки з її зарплатою вони вдвох можуть забезпечити лише тещу, а з чого ж тоді жити нашій сім’ї та платити за іпотеку?
Зрештою, я зважився подати на розлучення. Навіщо мені людина, яка не прагне брати відповідальність за власну родину? На перший час мені вистачить заощаджених коштів, потім я спробую влаштувати доньку в дитсадок, а сам повернуся до роботи. Думаю, так буде краще й чесніше щодо нас обох."