#poem #віршіукраїнською #християнська_поезія #доля #життя
Хтось скаже: «доля... так було призначено»,
А хтось болюче вразить: «заслужив!», -
Коли болить не нас, ми рідко плачемо
І співчувати часом не спішим.
Коли душа у самоту загорнеться
І холодом враз в душу сум війне,
Блисне сльоза і стрімко вниз покотиться,
І щось у грудях гірко запече,
І там десь в глибині душі сховається
Нестерпна думка в пошуку причин.
Коли пекучий біль до нас торкається -
Себе, чомусь, судити не спішим.
Коли болить не нас, ми рідко плачемо,
І вирок свій виносимо часом,
Чомусь так легко долю інших важимо,
Коли ж до нас торкнеться біль, чи сум, -
На все тоді по іншому ми дивимось,
Як в чашу болю нам життя наллє , -
Так легко із чужим ми горем миримось,
Так важко горе прийняти своє.
Коли від болю, часом, серце томиться,
Випробування, мов важкий тягар,
Й здається, що от-от душа надломиться,
То співчуття тоді мов цінний дар.
Чиємусь горю може й не зарадимо,
Та біль душі лікують і слова,
А слова доброго усі ми, часом, прагнемо,
Та спрагло ждем краплиночку тепла.
А ви поплачте з тими, кому плачеться,
Візьміть тягар і навпіл розділіть.
Аби душі від горя не зламатися,
Ви біль її в молитві понесіть.
Як бережно душі треба торкатися,
Щоб не завдати їй ще більших ран.
Ви не спішіть в біді ближніх цуратися,
Бо ж треба буде співчуття і вам.
Як легко із чужим ми горем миримось,
Як важко горе прийняти своє, -
Тоді на все по іншому ми дивимось,
Як в чашу болю нам життя наллє.
Не поспішайте долю інших важити -
Нам із собою лад би навести,
Не завжди в силі в горі ми зарадити,
Та в силі іншим болю не нести.
Коли болить не нас, ми рідко плачемо,
Та той, хто знає розпачу ціну,
Чужу біду сприймає по-інакшому
Й несе її в молитві, як свою.
Хтось скаже: «доля Господом призначена»,
Хтось скаже: «покарання за гріхи».
Не поспішайте долю інших важити,
Спішіть тягар в молитві понести!