Що ви відчуваєте, коли опиняєтеся в монастирях? Що знаєте про монастирське життя?
Образ монаха/монахині вас приваблює, чи відштовхує? Що ви відчуваєте, коли бачите людей в чернечому одязі в місті, поза межами монастиря?
Напишіть про це потім у коментарях.
А тепер питання, які ще нещодавно здавалися б дикими, але у сучасній Україні стали нагальними.
Що ви відчуваєте коли в монастирях проводяться обшуки? Коли образ монаха/монахині роблять посмішищем для натовпу? Коли єпископів діймають судовими справами?
Чи приймає це ваша душа?
Моя – ні. Ченці й черниці – це найцінніший скарб Православ’я. Ніякою «національною безпекою», ніякою мораллю не виправдовується знущання над людьми, які посвятили своє життя Богу. Якби наші предки побачили сучасну духовну убогість – їм би було соромно і боляче.
І мені соромно за «духовну незалежність», - ганебний курс вищого керівництва на знищення православ’я в Україні.
Якого більшість з них не бачили зблизька і не знають. Сьогодні ми з вами переступимо монастирську огорожу, щоб трішечки доторкнутися до цієї атмосфери та справ, якими зайняті в одному з найбільш відомих монастирів України.
Цей сюжет про Свято-Вознесенський Банченський чоловічий монастир – моя перша спроба такого формату. Банчени – справжній форпост Православ’я. Їх діймають обшуками, судовими справами, з них знущаються, а вони – на пустирі збудували монастир та благодійні установи, де славлять Бога, опікуються пристарілими людьми, дітьми сиротами, дітьми з інвалідністю, відкрили клініку, де лікують зокрема і військових.
На жаль у мене було дуже мало часу, лише кілька годин. Я не могла зануритися у життя Банчен і показати вам його у деталях, але я спробувала передати вам усе, що встигла побачити.
І зараз від імені руху МИРЯНИ та власне від себе хочу запитати:
Український народ, кого ти гониш? (Хоча я не вірю, що це робить український народ).
А поки на всі питання світу монастирі відповідають просто – молитвою, постом, любов’ю і трудом. Великою любов’ю і великим трудом. Про це мій маленький сюжет,