Хай вічно б так спокійно падав сніг,
хай вічною була б неділя січня –
так тихо, м'яко, лагідно, незвично
іде січневий сніг для нас усіх:
він йде на перехрестях і мостах,
на річці йде, за містом і у полі –
і падає, і падає поволі
пухка, волога, ніжна чистота...
Здається, хтось вгорі відкрив вікно
і сипле, сипле...цукор, сіль чи пір'я
в невизначене світло надвечір'я
так довго, так неспішно, так давно,
і хочеться сказати – зупинись,
безумний світе, хай ця мить не тане –
залиш свої надумані омани
і просто слухай, як шепоче сніг,
дивись, як сяє в світлі ліхтарів,
висить в повітрі майже нерухомо –
пірнай у сни і позбувайся втоми –
ти так давно не бачив мирних снів,
і забувай про виразки війни,
про злі свої тисячолітні звички –
хай би завжди була неділя січня,
хай би завжди так мирно падав сніг...