Згадав слова генерала Августо Піночета: «Коли країна в небезпеці, вони кличуть Бога та солдата. Коли небезпека минула, про Бога забувають, а солдата засуджують». У нас ні війна не закінчилася, ні небезпека не минула. А режим внутрішньої окупації вже судить своїх військових-патріотів. Почалося це не сьогодні й не вчора і їх, у різний спосіб репресованих режимом військових, набагато більше. Але ця нинішня справа – це вже занадто явно і відверто. Зе аж надто неприховано й до неможливого тупо вирішив перекласти свої власні злочини на бойових генералів. А ще оті його параноїдальні фобії перед військовими, мрія нагадувати своїх кумирів: давнього – сталіна й нинішнього – пуйла. І так мітко окреслене його Єлєною: «Не треба бути аж настільки українцями». Плюс цілком явне бажання демотивувати військо та дискредитувати армію й усіх військових… Так, усе це вміщаються в тій пожованій особинці. Як і в його антиукраїнському оточенні.
Чи є в тих звинуваченнях, які інкримінують нашим вищим офіцерам, факт злочину? Так, безумовно. Тільки не їх. Харківську область і навіть не раз здавав сам найзеленосяйніший. І вся історія з умисним ослабленням оборони, розмиванням мізерної кількості військ на довжелезну лінію кордону, залишення там проти ворога лише легкої піхоти без підкріплення та підсилення та ще без укріплень, мільярди на які розікрали його вельможні мародери – це вже злочин, який тягне на довічне. А військові рятували фронт і Харківщину неймовірними зусиллями. Аж доки, переконавшись, що вони ворога таки до Харкова не пропустили, знехотя прислали підкріплення. За цей злочин має відповісти влада. Але ж не хоче. Винними вкотре зробили військових. Нічого не нагадує? Як кумир нашого «найпотужнішого» в 1941 році прозівав ворожий наступ і точнісінько так само забороняв говорити про загрозу (хіба без шашличків), не забезпечив оборону, ослабив армію, проігнорував дані розвідки. Бо ж, «росіяни також люди, тому росія на нас не нападе…» Ах ні, це вже наш. А коли ворог тоді таки увірвався й захоплював за лічені дні сотні кілометрів, звинуватив і за місяць розстріляв генералів, які з усіх сил пробували виправити його злочинні упущення.
Занадто багато аналогій. І в іншій справі – про 155-ту бригаду так само виною лише інфантильні забаганки нашого нєдоросля. Але ж як це зручно – зробити винуватими інших, а самому з драматичною фізіономією потрясати кулачками… От лише цього разу наш сталінчик, схоже, прорахувався. Дуже на це сподіваюся.