"Ця невеличка повість написана й надрукована в 1897 р. в «Літературному збірнику на спомин О. Косинського». З погляду зовнішньої композиції твір поділяється на дві частини, що відповідає темі й назві твору: «Лихо давнє й сьогочасне» – тобто кріпацтво й пореформена доба – капіталізм, життя українського селянства, напівголодне існування в дореформений і пореформений час.
Основою твору стала реформа 1861 р, яка не давала справжньої волі та землі селянам. За документами селяни особисто були вільними, проте право власності на землю лишалося за поміщиками. За селянами закріпляли наділи, але за них треба було платити. До того ж поміщики залишили собі родючу землю, а селян витіснили на мізерні наділи – на пісочок... Селяни залишилися безземельними, обідраними до нитки. Письменник на власні очі бачив, як вимирало трудяще селянство, повість писав у 1897 році, коли голодом були охоплені цілі губернії царської Росії"(з відкритих джерел).