Старе наївне танго,
слова, немов бурштин:
"любив тебе намарно,
а ти була не з тим",
слова, мов келих часу,
хильнеш – і захмелів,
опинишся відразу
в полоні дивних снів,
у місті, що минуло,
з тією, що нема –
замовкла і заснула,
і кликати дарма,
але наївне танго,
немов парфумів дух,
тримає бездоганно
її колишній рух,
її співочий голос,
її спідниць атлас –
все крутиться навколо,
ввижається весь час,
неначе хтось танцює:
чіткий підборів стук,
ось-ось, і ти відчуєш
легенький дотик рук,
вона живе у танго,
немов мотив старий,
наївний і оманний,
але такий живий –
постав стару платівку:
заграє інший час,
який пропав навіки,
та ще звучить для нас...